Карантин у школах – діти самі вдома. Відповідальність і обов’язки

5 основних речей, які мають знати батьки про

Карантин у школах і садках.

Як організувати навчальний процес вдома

Уроки без мороки: як допомогти своїм дітям у навчанні, радить Барбара Оклі

На данном изображении может находиться: текст

«Не оказывай ту заботу, которая лишает человека сил». Ой как часто напоминаю себе об этой фразе Берта Хелленгера ... мы с дочкой, когда у меня есть силы и время, много играем. Сейчас ей нравятся игры в слова (например, называть своё слово, начинающееся на последнюю букву слова предыдущего игрока). Я сказала своё слово, Дашка задумалась, подбирая варианты. Я, подождав минуту, хотела уже «помогать», предлагать слово. Посмотрела на дочку и остановилась. Она так напряжённо и увлечённо вспоминала. Через несколько минут она крикнула слово. С гордостью и огромной радостью. Мои 4-5 минут терпения и невмешательства - обернулись ее силой, дали ей возможность почувствовать «я могу!». И это слово теперь точно «ее». Себе я сказала «молодец же ж. сдержалась!»

Я наблюдаю за пользой того, что мы делаем, «не делая». Не делая - из гиперзаботы, из спешки, из тревоги. Просто своим присутствием и поддержкой создавая пространство «действия».

Світлана Ройз

НЕ РОБІТЬ РОБОТУ ЗА ДІТЕЙ

✅ Дитина пролила воду на підлогу - не поспішайте витирати калюжу, краще нагадайте, де взяти паперовий рушник або ганчірку. Щоб дитина навчилася приймати рішення і робити висновки, батькам необхідно виробити звичку задавати їй навідні запитання, а не давати вказівки і готові алгоритми.

✅ Заохочуйте самостійну гру
Залишайтесь спостерігачами, надаючи дітям самостійність. Це спонукає їх вигадувати ігри, уявні світи, нестандартне дозвілля. Дозвольте дітям нудьгувати і не прагніть на кожне «мені нудно» запропонувати список розваг. Іноді варто сказати: «Ну, так понудьгуй трохи», як через п'ять хвилин вони самі знаходять собі заняття. Перша незалежність дитини - це незалежність у грі.

✅ Дозволяйте допускати помилки
Ось дитина збирає свою першу схему конструктора. З висоти років ви впевнені, що вона неодмінно помилиться, пропустить важливу деталь. Все-таки зупиніть свій порив втрутитися і зібрати модель за всіма правилами. Тільки помиляючись і помиляючись, діти вчаться шукати вихід зі складних ситуацій і виправляти промахи. Вступайте, коли допомога буде потрібна і вас про неї попросять. В інших випадках пишайтеся словами «я - сам».

✅ Хваліть за проявлену ініціативу
Діти самостійно помили посуд, зголосилися приготувати вечерю, вперше дотяглися до турніка, скотилися з гірки, на яку кілька років боялися залазити, пришили гудзик до сорочки - порадійте разом з ними. Не вказуйте на те, що залишився в кутах пил і пришитий наперекіс гудзик, а неодмінно похваліть за бажання зробити щось самостійно. Дитина, хоча б раз отримавши похвалу і відчувши свою відповідальність від того, що принесла користь, неодмінно захоче випробувати це відчуття ще раз.

✅ Не втручайтеся в кожен крок
Дитячі конфлікти варто тримати в полі зору, але попередньо дати учасникам можливість вирішити їх самим. Відчуйте момент, коли необхідно вступити і розвести дітей, які сваряться в різні боки. Але якщо це словесна перепалка або невміння поділити іграшки, дозвольте дітям впоратися з ситуацією самостійно, інакше хтось із них завжди буде сподіватися на допомогу дорослих і маніпулювати цим. Зараз вони вчаться вирішувати суперечки з однолітками в простій грі, в дорослому житті цей досвід дозволить їм знаходити вихід з конфліктних ситуацій з колегами, начальством, членами сім'ї.

✅ Сприймайте дітей всерйоз
Ставтеся до їх суджень уважно, щоб в майбутньому вони не соромилися приходити за допомогою і знали, що їхні проблеми не применшували. Діти довіряють дорослим, які ставляться до них з повагою, слухають і розмовляють на рівних, не переходячи на дитячу мову, не дратуючись і не висміюючи.

✅ Підтримуйте в будинку середовище, зручну для самостійних дій:
низькі шафки, з яких дитина сама зможе діставати одяг, щоб гачки для верхнього одягу висіли на рівні очей , зубна щітка і мило на доступному рівні, щоб була можливість самій взяти яблуко зі столу або легко помити його, приставивши до мийки спеціальну сходинку. Бажано організувати побут так, щоб дітям не доводилося раз у раз просити дорослих допомогти з елементарними речами.

✅ Вводьте в курс дорослих справ
Корисним речам можна навчити в повсякденних ситуаціях: як викладати продукти на стрічку в супермаркеті, оплачувати проїзд в громадському транспорті, куди викидати сміття. Ідіть назустріч, коли діти захочуть порізати свій перший салат або перемішати міксером крем для торта. Тримайте їх у курсі господарських справ: нехай посвітять ліхтариком, коли ви знімаєте показники квартирних лічильників, сходять з вами в банк сплатити рахунки або на пошту відправити посилку.

✅ Закріплюйте домашні обов'язки
Кожна сім'я сама вирішує, що це буде: заправляти ліжко, мити підлогу в своїй кімнаті, чистити акваріум - у дитини повинна бути своя зона відповідальності і бажано, щоб дорослі не торкалися цих справ.

✅ На шляху до того, щоб допомогти дітям стати незалежними може стояти батьківська зайнятість і поспіх
Простіше одягнути дитину самому, ніж чекати 10 хвилин, простіше заправити ліжко за неї, тому що це буде акуратно і так, як вам подобається, і, звичайно, ви набагато швидше, в порівнянні з дітьми, зробите бутерброд. Однак це той випадок, коли поспіх грає поганий жарт: дитині не дають зрозуміти, що є речі, які вона здатна робити сама і робити їх відмінно.

Мамо, відпусти мене будьласка...

Знаю, в світі повно небезпек:

Може обпекти гаряча праска,

Чи зі столу впасти повний глек,

Можу черевики промочити,

Чи розбить коліна до крові,

Гроші із кишені загубити,

Гулі заробить на голові...

Мамо,але світ такий цікавий!

Можна я разочок обпечусь?

І скуштую всі можливі страви?

Можна я у чомусь помилюсь?

Мамо,ти не сердься- я слухняний

Просто пізнаю безмежний світ!

Кожна його грань іще не знана
Манить мене сильно ,мов магніт...
Хочу я відчути кислу грушу,
Спробувать на смак блискучий сніг...
Просто я дізнатись дуже мушу
Все, що ще дізнатися не встиг...
Мамо, відпусти мене будьласка...
Можна я зроблю до світу крок?
Знаєш, навіть лицарі із казки
Роблять часом море помилок...
Мамо,ти за мене не хвилюйся...
Знаєш,з кожним днем стаю сильніш!
Прошу, ти так сильно не турбуйся
Впавши,стану трішечки мудріш...
Просто я всьому ще тільки вчуся...
Поки мені ще зовсім мало літ
Можна я у чомусь помилюся?
Можна я відкрию цілий світ?
© Огнєва Інелла

Як повернути дитину до школи після канікул без стресу: 7 порад психолога

Повернутися до шкільного ритму після тривалих зимових свят і канікул — непросто. Як батькам мотивувати дитину знову думати про навчання? Рекомендуємо скористатися порадами кандидата психологічних наук, психолога-консультанта, тренера і телевізійного психолога Олени Любченко

Нормалізуйте режим сну

Під час канікул дитина швидко відвикає від розпорядку дня. Як старшокласникам, так і молодшим школярам треба поступово повернутись до звичного режиму сну. Тим паче, що зима — важкий період для дитячого організму, який росте та розвивається. Мало вітамінів надходить в організм, тому й прокидатися зранку непросто, потрібен додатковий час на «розкачку».

Батькам варто пам’ятати, що школярам до 12 років слід спати не менше 8, а то й усі 9-10 годин. Тому, якщо заняття в школі починають о 9-й ранку, беремо дві години на збори та дорогу і вираховуємо: до ліжка треба йти не пізніше 22:00. У графік необхідно «вписуватися» заздалегідь: хоча б за кілька днів до повернення в школу. Старшокласникам буде достатньо восьми годин сну.

У перші дні після канікул уважніше придивіться до самопочуття вашого школяра. Якщо бачите, що зранку він млявий, роздратований — додайте кілька годин сну і не пресуйте ранніми підйомами.

Буває таке, що молодші школярики починають ранок зі сльозами: «Хочу спати». Не тисніть і не сваріться з дитиною. Можна навіть один раз піти на поступки: «Гаразд, сьогодні ти набираєшся сил і робитимеш завдання вдома, але спати ляжеш на дві години раніше». До речі, першокласникам бажано дати додаткову годину денного сну.

Не ігноруйте прогулянки і спортивні активності

Уроки фізкультури та руханки на перервах — це життєво необхідна частина дитячого розпорядку. Коли діти в холодну пору року сидять безвилазно вдома з гаджетами, настільними іграми і ТБ, вони втрачають фізичний тонус. Як наслідок — відчувають млявість у перші дні після канікул.

Як прокинутися самому та підняти дитину

Дозвольте дитині рухливі ігри з друзями на вулиці. А самі влаштовуйте довгі прогулянки із сином чи донькою. Дитина має гуляти на свіжому повітрі протягом дня, а також півгодини перед сном. І це — незалежно від погодних умов. Добре, якщо маєте собаку — завжди є необхідність вивести її на подвір’я. До того ж дітям подобається грати з тваринами.

Узимку багато можливостей для того, щоб рухатися із задоволенням: ковзанки (краще на відкритому повітрі), катання на санях та лижах. Не лінуйтесь і сходіть із дитиною на боулінг, до квест-кімнати. Дитина буде в захваті і повернеться за парту в тонусі та повною сил.

Задовольніть потребу в спілкуванні

Соціалізація та спілкування з однолітками в школі — така ж важлива частина навчання, як і уроки. Тому зустріч із друзями та ігри з однокласниками можуть стати гарним стимулом, щоб повернутися до школи.

Після довгих канікул ви помітите, що дитина рветься гуляти з однолітками з подвійною силою. Не нервуйтесь і не забороняйте цього — дітям треба задовольнити потребу в спілкуванні. Поступово баланс навчання та розваг нормалізується.

Подбайте про здорове харчування

Не полінуйтесь навідатися до школи, щоб дізнатися, чим годують вашу дитину, а також чи встигає донька чи син поїсти під час великої перерви. Крім того, є сенс придбати для дитини новий яскравий ланч-бокс і термос із зображенням улюбленого мультяшного героя. Щодня давайте дитині корисні перекуси: кладіть до ланч-боксу сухофрукти, банани, мандарини, хурму і навіть домашні бургери із цільнозернового хліба із сиром і шматочками овочів.

Як відучити дитину від солодощів: поради дієтолога

У термос наливайте смачні та корисні напої, які любить ваша дитина: какао, чай з імбиром, лимоном, обліпихою та медом. Це не тільки важливо для здоров’я та самопочуття, а й створить хороший настрій. А з ним бувають проблеми після довгого періоду свят.

Не сваріть за оцінки

Батькам не слід хвилюватися, що під час тривалих канікул дитина «все забула».

Якщо насправді призабула щось і приносить додому не найвищі оцінки в перші тижні навчання — не дратуйтесь і не сваріть. Краще порадійте за дитину: значить, вона дійсно добре відпочила.

Не тисніть з надмірним навантаженням у перші тижні. Доповнювати режим позашкільними гуртками та додатковими заняттями потрібно поступово і дозовано. Надмірні навантаження зараз не будуть ефективними. Курси іноземної мови, заняття з репетиторами — зачекають. А ось спортом і музикою краще починати займатись одразу, якщо це подобається дитині. Найголовніше правило: частіше запитувати дитину, чим вона справді цікавиться та захоплюється.

Складіть «карту тижня»

Далеко не всі діти ладнають із тайм-менеджментом. Дорослим, які звикли до мультитаскінгу, зрозуміти це часом важко. Але спробуйте і допоможіть вашому школяру скласти розклад на день і тиждень. Не треба примусу, робіть це у формі забави.

10 заборонених висловів, які батьки все одно кажуть дітям

Повісьте на видному місці «карту тижня» з наклейками, стікерами і смайлами. Окрім шкільних занять внесіть туди гуртки, спортивні активності та обов’язково — розваги: походи в кіно, до театру, у гості. Позначте на карті-календарі дні народження друзів вашої дитини, а також майбутні поїздки та походи. Дітям зазвичай дуже подобаються такі календарі, і вони охоче дотримуються яскравого розкладу, який створили власноруч.

Вигадайте приємні стимули

Важливо знайти для дитини додаткову мотивацію, щоб вона хотіла повернутися до школи після тривалої перерви. Для молодших школярів та учнів середньої школи таким стимулом може бути похід до канцелярського магазину: нові яскраві зошити, модні ручки й фломастери сприятимуть натхненню. Чи, як мінімум, бажанню писати або малювати.

Якщо у вас старшокласник, пам’ятайте, що він піклується про зовнішність, навіть якщо не розповідає вам про це. Тому з підлітком доречно буде піти до магазину і купити новий одяг, який він обере самостійно. Обновка — ще один стимул повернутися в школу.

Як говорити з дитиною про Діда Мороза: 6 порад від психолога

Як правильно говорити з дітьми про святкові дива, подарунки та новорічного чарівника?
Читайте тут

Як правильно хвалити своїх дітей

У багатьох країнах світу похвала не заохочується. Наприклад, у Китаї дітей хвалять рідко, батьки турбуються про можливі наслідки похвали. Уважається, що зайва похвала підвищує его дитини, роблячи її самозакоханою та егоїстичною. Раніше й у країнах Заходу негативно ставились до надмірної похвали й завищеної самооцінки. Але сьогодні все інакше. Люди без кінця хвалять один одного і щедрі на похвалу своїх дітей. Вони вірять, що похвала робить їх кращими – більш мотивованими, більш упевненими, більш здатними вирішувати складні завдання.

Чи насправді це так? У деяких випадках так. Наприклад, на думку психологів, мами, які хвалять дошкільнят за хорошу поведінку, роблять дітей більш соціально адаптованими. Але в інших випадках похвала може зруйнувати мотивацію дитини.

Як правильно хвалити своїх дітей?

Психологи стверджують, що похвала буде потужним фактором, який сприятиме мотивації, у тому випадку, якщо батьки дотримуватимуться наступних рекомендацій:

коли хвалите, будьте щирими й конкретними;
хваліть дітей тільки за ті риси, які вони в силах змінити;
використовуйте змістовну похвалу, яка орієнтує на реалістичні, досяжні стандарти;
остерігайтеся хвалити дітей за легкі досягнення;
остерігайтеся хвалити дітей за те, що вони й так люблять робити;
зробіть так, щоб дитина зосередилась на набутті навичок, а не на порівнянні себе з іншими;
з увагою ставтесь до рівня розвитку вашої дитини.

Давайте розглянемо кожний із запропонованих принципів і ті докази, які їх підтверджують.

З увагою ставтесь до рівня розвитку вашої дитини

Дуже маленькі діти на очах розквітають від похвали. Немовлята й малюки отримують користь від похвали, яка заохочує їх самостійно пізнавати дійсність відповідно віковим особливостям.

В одному з наукових досліджень 2-річним дітям були видані непрості завдання, при цьому вчені уважно вивчали реакцію матерів, які спостерігали за старанними спробами малюків. Через рік ці ж сім'ї запросили знову і провели повторне дослідження з дітьми.

Дослідники виявили такий факт. Трирічні діти, які найкраще справлялися з різними завданнями і проявляли наполегливість при вирішенні завдань, були тими дітьми, чиї матері хвалили й заохочували їх самостійність рік тому – у два роки.

Старші діти більш розвинені й можуть трактувати похвалу в негативному сенсі. У той час як дуже маленькі діти, швидше за все, приймуть ваші слова за чисту монету, зі старшими дітьми зовсім інша історія. Коли діти виростають, вони дізнаються про ваші власні можливі мотиви хвалити їх. Якщо вони відчувають вашу нещирість, то можуть відхилити похвалу. Вони також можуть бути чутливими до вашої протекційної поблажливості або маніпулювання.

Коли хвалите, будьте щирими й конкретними

Нещира похвала може завдати шкоди самооцінці та зруйнувати стосунки. Очевидно, що діти не зворушені похвалою, якщо ви здаєтесь їм нещирими. Але нещира похвала не просто неефективна. Вона може бути руйнівною. Діти можуть подумати, що вам їх шкода або ви намагаєтесь ними маніпулювати. Нещира похвала може означати, що ви не розумієте свою дитину.

Чи виникають ці проблеми з дуже маленькими дітьми? Напевно, ні. Але як тільки ваша дитина подорослішає настільки, щоби подумати про мотиви, якими ви керуєтесь, коли її хвалите, вона може стати чутливою до впливу нещирої похвали. Щоб запобігти появі нещирості, уникайте частих, щедрих, дуже узагальнених і неконкретних похвал. Діти, швидше за все, будуть сумніватися саме в них.

Хваліть дітей тільки за ті риси, які вони в силах змінити

Може здатися, що вихваляння інтелекту або таланту вашої дитини буде стимулювати її самооцінку, а також мотивувати дії. Але виявляється, такого роду похвала має протилежний ефект. Учені продемонстрували його в серії експериментальних досліджень, і виявилося, що коли ми хвалимо дітей за їхні здібності, вони стають більш обережними. Діти уникають завдань і потенційних проблем. Вони бояться зробити що-небудь не так, зазнати невдачі й позбутися вашої високої оцінки.

Діти також можуть подумати, що інтелект чи талант – це те, що в людей або є, або немає. При цьому вони відчувають свою безпорадність, коли припускаються помилок. Який сенс намагатися працювати над собою, якщо помилки свідчать про брак інтелекту?

Тому краще не хвалити дітей за здібності. Краще хваліть їх за те, що вони точно можуть змінити, як, наприклад, рівень зусиль при виконанні завдання або зміна стратегії.

Використовуйте змістовну похвалу, яка орієнтує на реалістичні, досяжні стандарти

Одна похвала може звучати просто: «Молодець, так тримати». Інша містить інформацію про те, що конкретно було правильним у діях дитини: «Мені подобається, як ти почав твір, описав проблему й пояснив, чому вона важлива». Остання називається змістовною похвалою й уважається більш корисною, ніж узагальнена похвала. Коли ви хвалите дитину змістовно, то не просто кажете, що вона молодець. Ви даєте їй конкретну інформацію та орієнтуєте на свої стандарти.

Але є важливе застереження. Стандарти, на які ви орієнтуєте, повинні бути розумними. Якщо ви перехвалюєте дитину, наприклад, кажучи: «Ти просто неперевершений! Я ніколи не чула, щоби хтось грав на піаніно краще, ніж ти!», ви можете дати їй хибне уявлення. Ваша дитина може зробити висновок, що ваші стандарти перевищують людські можливості. Як вона може їх досягнути? Похвала, яка задає нереально високі стандарти, може стати джерелом тиску й змусити дітей відчувати себе неповноцінними.

Остерігайтеся хвалити дітей за легкі досягнення

Якщо ви хвалите дітей за виконання простих завдань, вони можуть зробити неправильний висновок: або ви настільки легковірні, що не знаєте, наскільки легке це завдання, або вважаєте легковірними їх. Така інтерпретація малоймовірна в дітей молодшого віку. Але коли діти дорослішають, вони починають усе більше й більше міркувати про соціальну значущість похвали.

Один з експериментів було проведено з американськими дітьми у віці від 4 до 12-ти років. Їм продемонстрували відеозапис, на якому два студенти виконували одне й те саме завдання. Обидва впоралися з ним однаково добре, але тільки одного з них похвалили. Далі дітей попросили оцінити здібності й зусилля кожного зі студентів. Усі вони, незалежно від свого віку, погодилися з тим, що студент, якого похвалили, працював над виконанням завдання краще. Але старші діти також зробили висновок, що у студента, якого похвалили, більш низькі здібності.

Однак такі реакції можуть бути пов'язані з культурними особливостями. Коли подібний експеримент був проведений з китайськими дітьми, старші не зробили висновок, що студент, якого похвалили, поступався у своїх здібностях. Різниця може відображати китайське ставлення до похвали й інтелекту. Адже в Китаї дуже рідко хвалять. У результаті люди менш схильні до подібного висновку про те, що похвала нещира або зверхньо пихата. Крім того, китайці більше схильні розглядати інтелектуальні досягнення як продукт вкладених зусиль.

Остерігайтеся хвалити дітей за те, що вони й так люблять робити

Якщо ви хвалите дітей за те, що вони люблять робити, – це нормально. Але не перехваліть, особливо у випадку зі старшими дітьми. Якщо ви будете постійно хвалити їх за те, що вони роблять із задоволенням, це може суттєво знизити їхню мотивацію.

Наприклад, припустимо, що Петрик любить їсти моркву. І щоразу за обідом мама хвалить його за це. В якийсь момент, свідомо чи несвідомо, хлопчина починає сумніватись у своїй мотивації. Він що, їсть моркву тільки заради похвали? Петрик змінює своє ставлення до улюбленої страви. Отже, це обов'язок, а не задоволення! Коли похвала закінчується, Петро втрачає інтерес до моркви.

Чи справді відбувається саме так? Добре описані випадки, коли якийсь час люди отримували відчутну вигоду (або винагороду) щоразу, коли вели себе певним чином (наприклад, дитина отримувала гроші кожного разу, коли їла моркву). У таких випадках зворотна реакція у вигляді зміни ставлення дитини відбувалась негайно.

Менша кількість досліджень показує, що похвала може мати той же ефект. Недавнє дослідження мозку довело, що соціальна винагорода (похвала) й матеріальна винагорода (наприклад, гроші) активізують одні й ті самі ділянки мозку. Експеримент з їжею, проведений на дітях, доводить, що похвала, як і гроші, змусила дітей менше любити їжу.

Але ключовим моментом тут є те, що похвала надходила щоразу, тому діти розраховували на високу оцінку за певну (очікувану) поведінку. Коли похвала несподівана або спонтанна, вона має потужну мотивуючу силу. Тому зовсім не означає, що ми не можемо або не повинні хвалити наших дітей за хорошу поведінку або добре виконану роботу. Ми просто повинні бути обережними, щоб не замінювати похвалою природні джерела мотивації.

Уникайте похвали, яка порівнює вашу дитину з іншими дітьми

На перший погляд, це може здатися хорошою думкою – хвалити дітей за перевагу над однолітками. Зрештою, дослідження показали, що така соціально-порівняльна похвала підвищує мотивацію дитини та її задоволення від виконання завдання. Але є, принаймні, дві великі проблеми з такого роду похвалою.

Проблема перша: соціально-порівняльна похвала мотивує до того часу, доки дитина залишається першою. Якщо конкурентоспроможність падає, діти схильні втрачати свою мотивацію. Власне, діти, які звикли до соціально-порівняльної похвали, не вміють гідно програвати.

Розглянемо експеримент з американськими учнями 4 і 5-х класів. Дітям видали набори пазлів, а після того, як вони їх склали, діти отримали три варіанти похвали: соціально-порівняльну, похвалу за майстерність (коментарі про те, як дитина освоїла завдання) або взагалі не отримали жодної похвали. Потім діти виконали друге завдання. На цей раз вони залишились без певних орієнтирів, без чіткого розуміння того, наскільки добре вони впоралися.

Як ця невизначеність вплинула на мотивацію кожної дитини? Тут усе залежало від того, яку похвалу діти отримали раніше. Ті, які отримали соціально-порівняльну похвалу, зазнали втрати мотивації. А діти, які отримали похвалу за майстерність, показали підвищену мотивацію. Інакше кажучи, зворотна реакція на соціально-порівняльну похвалу настала в той момент, коли дітям перестали розповідати, що вони перемогли своїх однолітків.

Проблема друга: соціально-порівняльна похвала вчить дітей бути конкурентоспроможними, а не оволодівати майстерністю. Коли діти вирішують, що мета полягає в тому, щоби перевершити інших, вони втрачають внутрішню мотивацію виконання завдання. Робота цікава тільки тоді, коли вона дозволяє їм показати, що вони найкращі.

Крім того, ці діти так націлені на збереження конкурентних позицій, що уникають проблем і можливостей учитись. Навіщо вирішувати щось нове, ризикуючи зазнати невдачі? Соціально-порівняльна похвала не готує дітей до боротьби з невдачами. Замість того щоб учитись на своїх помилках, такі діти відчувають безпорадність.

Основні помилки наставництва над дітьми

Якось один батько супроводжував свою дитину молодшого шкільного віку по дорозі від дому до автобусної зупинки за допомогою... безпілотного вертольота із вмонтованою камерою. Він хотів переконатись, що його син приходить на зупинку цілим і неушкодженим. Своїм учинком цей батько надав нове значення терміну «батько-вертольотчик» (батько, який надмірно «тремтить» над своїм дитям, «кружляє» над дитиною у вигляді цілодобового спостереження за нею за допомогою сучасних засобів зв'язку (мобільного телефону, електронної пошти й т. п.)).

І ноді участь деяких сучасних батьків і вчителів просто захоплює. Однак ми повинні усвідомлювати ненавмисні наслідки нашого залучення до життя дітей. Ми хочемо для них кращого, але дослідження показують, що наш стиль «надмірного захисту й надлишкового взаємозв'язку» їм лише шкодить. У цій статті зазначено три величезні помилки, яких ми припускаємось, здійснюючи наставництво над сучасним поколінням дітей, а також описані способи їх виправлення.

1. Ми занадто мало ризикуємо

Ми живемо у світі, який попереджає нас про небезпеку на кожному кроці. Токсично. Висока напруга. Вогненебезпечно. Слизько, мокра підлога. Обережно, пофарбовано. Попереду крутий поворот. Не заходити. Небезпека. Заклопотаність під гаслом «Безпека насамперед» почалась більше тридцяти років тому, коли розгорівся скандал у зв'язку з тим, що в молоці деяких компаній було виявлено вміст препарату тайленол. З того часу в деяких країнах на упаковках з молоком почали малювати дитячі обличчя, щоби переконати покупців в його безпеці. Ми стали боятись утратити наших дітей. Тому ми одягаємо на них наколінники, ремені безпеки й шоломи... навіть за обіднім столом. (Насправді, це жарт). Але це ж правда. Ми ізолювали наших дітей від небезпеки.

Якщо вам за тридцять, ви, імовірно, ходили у школу пішки, грали на дитячих майданчиках і стрибали з вишки в басейні. Якщо ви молодші, то навряд чи робили щось вищевказане. Але хіба з того часу світ став набагато небезпечніше? За статистикою, ні. Просто в нашому суспільстві з'явились поширені упередження проти надання дітям незалежності – і наслідки таких упереджень для наших дітей дуже серйозні.

На жаль, надмірна опіка молодих людей має на них негативний вплив.

Діти батьків, які всіляко уникають ризикованих ситуацій, мають більш низькі результати із ЗНО, трохи рідше вступають у ВНЗ, ніж діти батьків з толерантним ставленням до небезпек. Власне, відраза до ризику заважає батькам робити невизначені інвестиції в людський капітал своїх дітей, їх знання та навички. Дослідники припускають, що ставлення до ризику відображає когнітивні здібності. На жаль, одних досліджень недостатньо, якщо ми самі не змінимо своє ставлення до небезпек. Дорослі продовжують голосувати за те, щоби з дитячих майданчиків і парків прибрали все «небезпечне» ігрове обладнання, щоб уникнути нещасних випадків з дітьми. Дорослі просять учителів припинити використовувати червону пасту при перевірці й оцінці дитячих робіт і навіть припинити використовувати слово «ні» у класі. Хоча можна зрозуміти намір захистити учнів, але ми терпимо нищівну невдачу при підготовці таких дітей до життя у світі, переповненому небезпеками.

Психологи виявили, що в дитини, яка ніколи не гуляла у дворі, ніколи не розбивала коліна й нічого собі не травмувала, до настання дорослого віку часто формується та чи інша фобія. Молоді люди, які ніколи не грали в «дитячих містечках» і на майданчиках, бояться адекватних небезпек і зобов'язань. Правда в тому, що діти повинні падати, щоб дізнатись, що це нормально; підліткам необхідно іноді розривати відносини із хлопцем або дівчиною, щоб оцінити емоційну зрілість, яка потрібна для тривалих відносин. Біль насправді – це важливий учитель. Візьмемо наш організм. Якщо ви не відчуваєте болю, то можете обпектись або наступити на цвях і вчасно не потурбуватись про травму й інфікування. Біль є частиною здоров'я та зрілості.

Точно так само прийняття обміркованих небезпек є частиною дорослішання. Більше того, це відіграє величезну роль. У дитинстві треба турбуватись про безпеку й самооцінку, але коли дитина дорослішає, ризик і досягнення стають необхідними для формування її особистості та впевненості в собі. Оскільки батьки виключають «ризики» із життя дітей, у підлітків у подальшому психологи виявляють характерний симптомокомплекс – максимум зарозумілості й низьку самооцінку. Діти стають нахабними, але їх внутрішня впевненість у собі дуже низька, тому що вона зруйнована переглядом роликів в Інтернеті та відсутністю реальних значущих досягнень.

За даними дослідження Університетського коледжу Лондона, ризикована поведінка найбільш властива для підліткового віку. Підлітки схильні приймати більше небезпек, ніж будь-яка інша вікова група. Їх мозок запрограмований на це. Це частина їх дорослішання. У підліткові роки діти повинні перевіряти й випробовувати кордони, цінності, шукати свою особистісну ідентичність, самовизначатись. Це той вік, коли вони повинні вчитись на досвіді й наслідках певної поведінки. Наша відмова дозволити їм приймати небезпеку пояснює, чому так багато молодих людей віком від 22 до 35-ти років продовжують жити вдома з батьками, не поспішають починати свою кар'єру або ще не мали серйозних відносин. Нормальне прийняття небезпеки в чотирнадцять чи п'ятнадцять років могло би підготувати їх до прийняття рішень про відхід з батьківського дому, початок кар'єри, весілля й т. п.

2. Ми занадто швидко приходимо на допомогу

У сучасного покоління молодих людей не розвинені деякі життєві навички, якими володіли діти тридцять років тому, адже сучасні батьки постійно втручаються в життя своїх дітей і вирішують проблеми замість них. У дітей пропадає необхідність самостійно долати труднощі. Ось кілька ілюстрацій на підтвердження цього факту.

Є студенти, які у своєму житті самостійно не заповнили жодної анкети, не написали жодної заяви. Бажаючи допомогти й не нашкодити своїм дітям, батьки завжди роблять це замість них.

Одна першокурсниця, отримавши оцінку «3» за курсову роботу, відразу ж зателефонувала матері, зробивши це безпосередньо з аудиторії посеред заняття. Після того як вона примусила всю групу вислухати її скарги із приводу поганої оцінки, перервавши заняття, вона простягнула професору мобільний телефон і сказала: «Мама хоче порозмовляти з вами». Очевидно, мама вирішила домовитись про оцінку.

Консультант у приймальній комісії Гарвардського університету розповідав, що один абітурієнт під час відповідей на запитання дивився йому прямо в очі. Від чого консультант вирішив, що мати хлопчика, мабуть, навчила його підтримувати зоровий контакт під час спілкування, тому що він практично після кожної своєї відповіді опускав очі. Пізніше консультант дізнався, що мама хлопчика просто написала йому відповіді на всі запитання за допомогою смс.

Декан університету розповів, що мати одного з його студентів зателефонувала йому та сказала, що за прогнозами погоди вдень буде дуже холодно. Потім вона спитала, чи не може він простежити, чи прийшла її дитина на заняття у светрі. Вона не жартувала.

Це може здатися грубим, але зайва допомога й надмірне потурання – одна з найпідступніших форм жорстокого поводження з дітьми. Це «виховання в короткостроковій перспективі», воно жодним чином не передбачає розвитку лідерських якостей – надання дітям необхідних інструментів і навичок для самостійного вирішення проблем. Так, як атрофуються м'язи при відсутності тренування, дитячі соціальні, емоційні, духовні та інтелектуальні «м'язи» аналогічним чином можуть зменшуватись у розмірах, якщо не використовувати їх систематично. Наприклад, якщо в десять-одинадцять років дитина щодня після школи грає з однолітками у футбол, вона оволодіває навичками вирішення конфліктних ситуацій. Дітям треба ділитись на команди, вибирати суддю, вирішувати спірні моменти. Так вони вчаться вирішувати конфлікти. Їм просто доводиться робити це. Але буває, що коли сучасна дитина виходить на вулицю, поруч з нею постійно присутні чотири мамки й няньки, готові вирішити будь-який конфлікт замість неї.

Фактично, якщо учні, а потім і студенти відчувають постійну опіку дорослих, їм це починає подобатись. А кому таке не сподобається? Вони вчаться вирішувати міжособистісні конфлікти за допомогою батьків, вони вчаться домовлятись із викладачами про додатковий час, більш м'які правила, додаткові бали й легкі способи отримання хороших оцінок знову ж таки за допомогою батьків. До речі, це лише підтверджує, що ці діти розумні. Вони просто приймають правила гри. Рано чи пізно діти звикають до того, що їх постійно хтось рятує: «Якщо я не впораюсь чи не досягну мети, дорослі згладять для мене ситуацію й допоможуть уникнути будь-яких наслідків мого вчинку». Хоча насправді це ніяк не схоже на те, як влаштований світ. Насправді це калічить наших дітей.

3. Ми занадто захоплюємося нашими дітьми

Рух за розвиток самооцінки дітей почався досить давно, ще тоді, коли підростало повоєнне покоління, однак прижився в нашій шкільній системі в 1980-х роках. Ми вирішили, що кожна дитина повинна відчувати себе особливою незалежно від того, що вона зробила, після чого діти почали часто чути від нас:

«Ти чудовий!»
«Ти розумний»
«Ти талановитий»
«Ти супер!»

Відвідайте будь-яку церемонію нагородження на дитячих змаганнях, і ви скоро зрозумієте: переможцями стають усі. Усі отримують кубки. На всіх вдягають медалі. Ми хочемо як краще, але недавні дослідження показують, що цей метод веде до непередбачених наслідків. Також дослідження виявили несприятливі результати необдуманої похвали.

Дві групи учнів п'ятого класу пройшли однаковий тест. Після цього одній групі сказали: «Ви, судячи з усього, розумні». Іншій групі сказали: «Ви, судячи з усього, наполегливо працювали». Потім дітям запропонували пройти другий тест. Було сказано, що другий тест складніше, ніж перший, і проходити його можна за бажанням. Дев'яносто відсотків дітей, які чули про себе «Ви, судячи з усього, розумні», вирішили не проходити тест. Чому? Вони боялись не виправдати позитивну думку, що склалася про них. Із другої групи більшість дітей вирішили пройти тест, і хоча вони впорались не дуже добре, дослідники чули, як діти бурмотіли собі під ніс: «Це мій найулюбленіший тест». Їм сподобався кинутий їм виклик. Зрештою, дітям дали третій тест такої ж складності, як і перший. Яким же був результат? Перша група дітей, яким сказали, що вони розумні, упоралась гірше. Друга група впоралась на 30 % краще.

Дослідники дійшли висновку, що наші висловлювання про дітей повинні бути спрямовані на фактори, які вони здатні контролювати. Коли ми кажемо: «Ви, судячи з усього, наполегливо працювали», ми хвалимо зусилля, які діти повністю контролюють. Це змушує їх докладати ще більше зусиль. Коли ми хвалимо дитину за розум, спочатку це може надати трохи впевненості, але, зрештою, призводить до того, що дитина починає менше старатися. Вона каже собі: «Якщо я не можу впоратися з цим легко, я не хочу цього робити».

Більше того, діти помічають, що мама – це єдина людина, яка вважає їх «особливими» і «чудовими». Більше ніхто так не каже. Вони починають сумніватись в об'єктивності своєї матері; так, вони почувають себе прекрасно в даний конкретний момент часу, але це ніяк не пов'язане й не відповідає реальності.

У Вашингтонському університеті були проведені дослідження префронтальної кори головного мозку, яка контролює центр задоволень. Виявляється, мозок повинен зрозуміти й засвоїти, що слова, які призводять до фрустрації, можна проаналізувати і в результаті впоратись із ними. Тобто центр задоволень нашого мозку вчиться казати: не можна здаватись, не припиняй спроб. Людина, яка отримує дуже багато нагород у період дорослішання, не буде наполегливою, тому що кидає будь-яку справу, якщо не отримує винагороду – її мозок не навчений долати перешкоди.

Коли ми занадто захоплюємось нашими дітьми, вони, урешті-решт, учаться шахраювати, перебільшувати, брехати й уникати складної реальності. Вони просто не вміють сміливо дивитись в обличчя труднощам. При розгляді цієї проблеми як приклад і корисну метафору можна застосувати поняття «вакцинація». При вакцинації медсестра вводить вакцину, що містить невелику дозу того самого збудника захворювання, який ваш організм повинен навчитись долати. Це добре. Тільки так ми розвиваємо імунітет до хвороби. Точно так наші діти повинні бути щеплені малими дозами труднощів, відстрочених задоволень своїх бажань, дозами проблем і незручностей, щоб у результаті знайти сили протистояти їм.

Вісім кроків до здорового керівництва

Очевидно, не можна дозволяти дітям приймати такі негативні небезпеки, як куріння, вживання алкоголю, наркотиків і т. п. Крім того, бувають ситуації, коли наші діти дійсно потребують нашої допомоги або підтримки. Але підлітки обов'язково захочуть розправити крила. Необхідно дати їм таку можливість, дозволивши пробувати все (в межах розумного) самим. Ось кілька простих ідей, які допоможуть вам у цьому.

1. Допомагайте дітям приймати обдумані ризики. Обговорюйте з ними такі ризики, але дозволяйте приймати їх. Ваше основне завдання полягає в тому, щоб підготувати дитину до того, як насправді влаштований світ.

2. Обговорюйте, як діти повинні навчитись робити вибір. Діти повинні бути готовими й до перемоги, й до поразки, до того, що не завжди можна отримувати все те, чого вони хочуть, зіштовхуватись із наслідками своїх рішень.

3. Діліться своїм власним «ризикованим» досвідом підліткових років. Поясніть його. Тому що ми повинні не просто впливати на дітей, ми повинні робити на них найкращий вплив.

4. Замість матеріальної винагороди проводьте час разом. Будьте обережними, щоб не навчити дітей того, що негативні емоції можна вилікувати походом у магазин.

5. Виберіть варіант позитивного ризику та піддайте йому дітей (наприклад, спорт, робота й т. п.). Вам, можливо, доведеться підштовхнути їх, але змусьте їх використовувати нові можливості.

6. Не дозволяйте почуттю провини перешкодити вам правильно керувати своїми дітьми. Ваше завдання полягає зовсім не в тому, щоб відчути себе комфортно, давши дітям те, що примушує їх самих відчувати себе добре, або відчувати себе краще, коли ви це забезпечуєте їм.

7. Не нагороджуйте дітей за звичайні вчинки. Якщо ваші відносини засновані на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні безумовної любові.

8. Підтримуйте грамотне прийняття небезпек і великі зусилля. Допомагайте дітям знаходити в цьому переваги й пояснюйте, що вихід із зони комфорту, як правило, завжди виправданий.

Висновок. Ваша дитина не повинна любити вас кожну хвилину. Вона може впоратись з розчаруванням від поразки, але вона не впорається з наслідками вашої надмірної опіки. Тому нехай діти падають, програють і борються за те, що дійсно важливо для них. Якщо ми ставимось до наших дітей, як до тендітної вази, вони, безумовно, виростуть хиткими дорослими людьми. Ми повинні підготувати їх до життя у світі, який їх чекає. Нашому світу потрібні життєстійкі люди.

Феномен другокласника - поради батькам

ДРУГОКЛАСНИКИ ВЖЕ НЕ З ЧУТОК ЗНАЮТЬ ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ ШКОЛА, ЇХ

ОЧІКУВАННЯ БУДУЮТЬСЯ НА ОСОБИСТОМУ ДОСВІДІ, А НЕ НА ЗАХОПЛЕНИХ І ВІДІРВАНИХ ВІД ЖИТТЯ ВРАЖЕННЯХ, ЯК У ПЕРШОКЛАСНИКІВ. МАЛЮКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВЧИТИСЯ - ЦЕ НЕ СТІЛЬКИ РОБОТА, СКІЛЬКИ ПРИЄМНЕ ПРОВЕДЕННЯ ЧАСУ З НОВИМИ ДРУЗЯМИ І ПОВАЖНЕ ДЕФIЛЮВАННЯ КОРИДОРАМИ В СТРИМАНОМУ ДОРОСЛОМУ ОДЯЗІ. НУ, І ОСОБИСТИЙ ПОРТФЕЛЬ, ЗРОЗУМІЛО.

БАТЬКИ ДРУГОКЛАСНИКІВ, ЯК ПРАВИЛО, ДОСИТЬ СПОКІЙНО ЗУСТРІЧАЮТЬ ДЕНЬ ЗНАНЬ. ВОНИ ВЖЕ ПЕРЕЖИЛИ СКЛАДНИЙ ПЕРШИЙ РІК НАВЧАННЯ, КОЛИ ВСЕ В НОВИНКУ. ЧАСТО БАТЬКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ДЛЯ ЇХ РОЗУМНОЇ І ТАЛАНОВИТОЇ ДИТИНИ ВСІ ПРОБЛЕМИ ВЖЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ПОЗАДУ. ВОНА САМОСТІЙНА - БЕЗ НАГАДУВАННЯ РОБИТЬ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ, ЗБИРАЄ ПОРТФЕЛЬ, МОЖЛИВО НАВІТЬ ХОДИТЬ В ШКОЛУ І НАЗАД БЕЗ СУПРОВОДУ ДОРОСЛИХ. ЧАСТО БАТЬКИ З САМОГО ПОЧАТКУ ПУСКАЮТЬ ВСЕ НА САМОПЛИВ, ЗАНАДТО РАНО РОЗСЛАБЛЯЮТЬСЯ, НЕ ПОДУМАВШИ, ЩО У ДИТИНИ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ РІЗНОГО РОДУ СКЛАДНОСТІ. ЯК ЗОВСІМ НОВІ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ДРУГОГО РОКУ НАВЧАННЯ, ТАК І ПРОЯВИТИСЯ СТАРІ, НЕ ВИРІШЕНІ В ПЕРШОМУ КЛАСІ ПРОБЛЕМИ. ЩОБ НЕ УПУСТИТИ ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ З-ПІД КОНТРОЛЮ, МОЖНА ПОРАДИТИ ПЕРШИЙ ЧАС ПРИДІЛЯТИ ПІДВИЩЕНУ УВАГУ ДО НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ. АЛЕ НЕ ТИСНУТИ АВТОРИТЕТОМ, А ПИЛЬНО СПОСТЕРІГАТИ ЗІ СТОРОНИ, ЩОБ МАТИ МОЖЛИВІСТЬ ШВИДКО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ, КОЛИ ЦЕ БУДЕ НЕОБХІДНО, НЕ ОБМЕЖУЮЧИ САМОСТІЙНІСТЬ УЧНЯ.

ПЕРШІ ОЦІНКИ: ВЧИМОСЯ РЕАГУВАТИ. ОДНІЄЮ З ГОЛОВНИХ НОВИНОК, ЯКІ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ СКЛАДНОСТІ, Є ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОЦІНОК. В ПЕРШОМУ КЛАСІ ДІТИ ПРАКТИЧНО НЕ ОТРИМУВАЛИ НЕГАТИВНОЇ РЕАКЦІЇ НА СВОЮ РОБОТУ, КРІМ КОМЕНТАРІВ ВЧИТЕЛЯ НА ТЕМУ «ТРЕБА КРАЩЕ СТАРАТИСЯ». ЗАРАЗ ЖЕ НЕУВАЖНІСТЬ, НЕАКУРАТНІСТЬ АБО НЕПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІЛИЙ МАТЕРІАЛ МОЖУТЬ ЗНАЙТИ СВОЄ ВІДОБРАЖЕННЯ В ТРІЙЦІ, А ТО Й ДВІЙЦІ. ДУЖЕ ВАЖЛИВО ЗАЗДАЛЕГІДЬ НАВЧИТИ ДІТЕЙ АДЕКВАТНО РЕАГУВАТИ НА ОЦІНКИ В ЩОДЕННИКАХ. А ДЛЯ ЦЬОГО ТРЕБА ПОЧАТИ З СЕБЕ.

ТРІЙКИ І ДВІЙКИ, ЯСНА РІЧ, НІКОГО З БАТЬКІВ НЕ ПОРАДУЮТЬ. ІСНУЄ ВЕЛИКА СПОКУСА НАСВАРИТИ ДИТИНУ ЗА НИХ, ДОРІКНУВШИ ЗА НЕУВАЖНІСТЬ, НЕБАЖАННЯ ВЧИТИСЯ АБО, ТОГО ГІРШЕ, ВГОЛОС ВИСЛОВИТИ СУМНІВ У РОЗУМОВИХ ЗДІБНОСТЯХ. ШЛЯХ, ЗВИЧАЙНО Ж, ТУПИКОВИЙ. КОМУ БУДЕ КОРИСТЬ З ТОГО, ЩО ДИТИНА БУДЕ ЛИТИ ГІРКІ СЛЬОЗИ В ГАРДЕРОБІ, БОЯЧИСЬ ПОСТАТИ ПЕРЕД СУВОРИМИ ОЧИМА БАТЬКІВ. ПО МОЖЛИВОСТІ, ПІДКОРЯЮЧИСЬ ІНСТИНКТУ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ, ВОНА БУДЕ ПРИХОВУВАТИ СВОЇ ПРОБЛЕМИ, ОЦІНКИ ТА СКЛАДНОСТІ ВІД МАМИ З ТАТОМ, ЩОБ НЕ ОТРИМАТИ ЗАЙВИЙ РАЗ ОСУД. ТОМУ НАБАГАТО БІЛЬШ КОНСТРУКТИВНИЙ ШЛЯХ - НА ПОЧАТКУ ПОЯСНИТИ, ЩО ОЦІНКА, ЯКА ВИСТАВЛЯЄТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ:

1) ОЦІНЮЄ ПЕВНЕ ЗАВДАННЯ, ЯКІСТЬ ЙОГО ВИКОНАННЯ, А ЗОВСІМ НЕ СТАВИТЬ ДОВІЧНИЙ ДІАГНОЗ ІНТЕЛЕКТУ УЧНЯ. ТОБТО ДВІЙКА ЗА ВИРІШЕННЯ ЗАВДАННЯ З МАТЕМАТИКИ ГОВОРИТЬ ПРО ТЕ, ЩО ВIН НЕ ВПОРАВСЯ САМЕ З ЦІЄЮ ЗАДАЧЕЮ;

2) ПОГАНА ОЦІНКА СТАВИТЬСЯ ВЧИТЕЛЕМ НЕ З ШКІДЛИВОСТІ, НЕ ЗІ ЗЛОСТІ. ВІН НЕ ПРАГНЕ ПОКАРАТИ НЕЮ УЧНЯ, АБИ ДАТИ ЗРОЗУМІТИ, ДЕ САМЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ СЛАБКІ СТОРОНИ. ЯКИЙСЬ МАТЕРІАЛ ПОТРІБНО ПОВТОРИТИ, РОЗ'ЯСНИТИ, ДОВЕСТИ ДО РОЗУМІННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНО РЕАГУВАТИ НА ПОГАНУ ОЦІНКУ ТРЕБА НЕ ПУСТИМИ ГІРКИМИ СЛЬОЗАМИ І НЕ ПОВНОЮ БАЙДУЖІСТЮ. А ЗРОБИТИ СПРАВЖНЮ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ, РОЗІБРАТИСЯ В МАТЕРІАЛІ З БАТЬКАМИ АБО ПІДІЙТИ ЗА РОЗ'ЯСНЕННЯМ ДО ВЧИТЕЛЯ. І ТОДІ В МАЙБУТНЬОМУ НЕ ЗМУСЯТЬ СЕБЕ ЧЕКАТИ ЗАСЛУЖЕНІ П'ЯТІРКИ;

3) ОЦІНКА - ЦЕ НЕ ВИРОК. СЬОГОДНІ МОЖНА ОТРИМАТИ ТРІЙКУ ЗА РІШЕННЯ РІВНЯНЬ, ПОТІМ ДОБРЕ ПОПРАЦЮВАТИ І НАДАЛІ КЛАЦАТИ СХОЖІ ЗАВДАННЯ, ЯК ГОРІШКИ. НЕ МОЖНА ДОЗВОЛЯТИ ДИТИНІ ПРИМІРЯТИ НА СЕБЕ КЛЕЙМО ДВІЄЧНИКА АБО ТРІЄЧНИКА. ВОНА ПОВИННА ЗНАТИ, ЩО ВСЕ В ЇЇ РУКАХ, І ПРАГНУТИ ДО КРАЩОГО. І НАЙГОЛОВНІШЕ - ОЦІНКА НЕ ПОВИННА СТАТИ ДЛЯ ДИТИНИ САМОЦІЛЛЮ. ВЧИТЬСЯ ВОНА НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БУДЬ-ЯКИМ ШЛЯХОМ, ВКЛЮЧАЮЧИ ОБМАННИЙ, ОТРИМАТИ «П'ЯТІРКУ» І ЗАДОВОЛЬНИТИСЯ ЦИМ. А ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЗНАНЬ, ЯКІ ОБ'ЄКТИВНО ОЦІНЮЮТЬСЯ АВТОРИТЕТНИМИ ДОРОСЛИМИ ВИЩИМ БАЛОМ.

САМООЦІНКА: НЕ ЗАНИЗИТИ І ВИРІВНЯТИ. ДРУГА СКЛАДНІСТЬ ДРУГОКЛАСНИКІВ КРИЄТЬСЯ В САМООЦІНЦІ. ДІТИ, ЯК ПРАВИЛО, ЗАДОВОЛЕНІ СВОЇМИ УСПІХАМИ В ПЕРШОМУ КЛАСІ, ЩЕ НЕ МАЛИ КІЛЬКІСНОЇ ОЦІНКИ СВОЄЇ ПРАЦІ, РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ. ВОНИ І ТАК ДОКЛАДАЛИ БАГАТО ЗУСИЛЬ ТА НАСПРАВДІ НАВЧИЛИСЯ БАГАТЬОМ ЦІКАВИМ І ЗНАЧУЩИМ РЕЧАМ - ПИСЬМУ, ЧИТАННЮ, ОСНОВАМ МАТЕМАТИКИ. ПЕРШОКЛАСНИКИ ЗАСЛУЖЕНО ПИШАЛИСЯ СОБОЮ З ЦЬОГО ПРИВОДУ. НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ З'ЯВЛЯЮТЬСЯ ОЦІНКИ, І ДИТИНА ВЖЕ ДОСИТЬ ЗРІЛА, ЩОБ ПОЧИНАТИ ПОРІВНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ З УСПІХАМИ ОДНОКЛАСНИКІВ. І НЕ ЗАВЖДИ ЦЕ ПОРІВНЯННЯ РАДУЄ.

У ЦЬОМУ ВІЦІ ЗАКЛАДАЮТЬСЯ ОСНОВИ САМООЦІНКИ ОСОБИСТОСТІ НЕ ТІЛЬКИ В ПЛАНІ ЗДІБНОСТЕЙ ДО НАВЧАННЯ, СПОРТУ, ПРАЦІ (ТИХ ДИСЦИПЛІН, ЯКІ ВИВЧАЮТЬСЯ В ШКОЛІ), АЛЕ ТАКОЖ І В ПЛАНІ ПОПУЛЯРНОСТІ У ОДНОЛІТКІВ, ІНТЕРЕСУ ДЛЯ РОВЕСНИКІВ, ВЛАСНОЇ ЗОВНІШНОСТІ. ПСИХОЛОГИ НАВІТЬ ЦЕ ВИДІЛЯЮТЬ В ОКРЕМИЙ ФЕНОМЕН, НАЗВАНИЙ «ФЕНОМЕНОМ ДРУГИХ КЛАСІВ». ВСТАНОВЛЕНО, ЩО, ЯК ПРАВИЛО, САМООЦІНКА ШКОЛЯРА (В ПЛАНІ НАВЧАННЯ) В ЦЬОМУ ВІЦІ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ ДЕЩО ЗАНИЖЕНОЮ ПОРІВНЯНО З ПЕРШИМ РОКОМ, І ПОЧИНАЄ ВИРІВНЮВАТИСЯ ДО ТРЕТЬОГО КЛАСУ. СПРАВА В ТОМУ, ЩО ДИТИНІ НЕ ЗАВЖДИ ЗРОЗУМІЛІ КРИТЕРІЇ ДОРОСЛИХ І РОВЕСНИКІВ, З ЯКИМИ ВОНИ ОЦІНЮЮТЬ ЇЇ САМУ І ОДИН ОДНОГО. ВІДЧУВАЮЧИ ПОТРЕБУ В САМООЦІНЦІ, САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ, ДИТИНА ЧАСТО ВПАДАЄ В КРАЙНОСТІ, ВВАЖАЮЧИ СЕБЕ ТО КРАЩОЮ, ТО ГІРШОЮ ЗА ВСІХ.

ЩОБ ПОЛЕГШИТИ ДЛЯ ДИТИНИ ЦЕЙ ПЕРІОД, ТРЕБА НАМАГАТИСЯ ЧАСТІШЕ ЗАВОДИТИ РОЗМОВИ ПРО РІЗНI ОЦІНКИ, ПОРІВНЯЛЬНI ХАРАКТЕРИСТИКИ КОГО-НЕБУДЬ. ПІДІЙДУТЬ І ЛІТЕРАТУРНІ ГЕРОЇ, І СПІЛЬНІ ЗНАЙОМІ. ТАКОЖ МОЖНА ЗНАЧНО ЗНИЗИТИ НАПРУЖЕНІСТЬ, РОЗПОВІВШИ ІСТОРІЇ З ВЛАСНОЇ БІОГРАФІЇ, ПОДІЛИТИСЯ СВОЇМ ДОСВІДОМ. МОЖЕ РОЗПОВІСТИ ПРО ПЕРШУ ТРІЙКУ, ПРО ТЕ, ЩО ВИ ВІДЧУВАЛИ, ЯК БУЛИ ЗАСМУЧЕНІ, І ЯК ВИЙШЛИ З ЦЬОГО НЕПРИЄМНОГО СТАНОВИЩА. КРАЩЕ, ЯКЩО ДИТИНА БУДЕ ВВАЖАТИ БАТЬКІВ НЕ НЕПОГРІШНИМИ АНГЕЛАМИ-ВІДМІННИКАМИ, НА ЧИЄМУ ФОНІ ВОНА ВИГЛЯДАЄ БІЛЬШ НІЖ БЛІДО, А ЦІЛКОМ ЗЕМНИМИ ПЕРСОНАЖАМИ, ЯКИМ МОЖНА ДОВІРИТИСЯ І ОТРИМАТИ ПОРАДУ.

ПРИБЛИЗНО В ЦЕЙ ЖЕ ЧАС ЗАКЛАДАЄТЬСЯ ЛОКУС КОНТРОЛЮ, ЯКИЙ МОЖЕ БУТИ ЗОВНІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ОЦІНКИ ОТОЧУЮЧИХ) І ВНУТРІШНІМ (ОРІЄНТАЦІЯ НА ВЛАСНУ ОЦІНКУ СЕБЕ). САМООЦІНКА БЕЗЛІЧІ ДОРОСЛИХ БОЛІСНО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ДУМКИ ОТОЧУЮЧИХ. ЦЕ НЕ ЗОВСІМ ПРАВИЛЬНО І НЕ СПРИЯЄ ПОВНОМУ САМОРОЗКРИТТЮ. КОРІННЯ ПРОБЛЕМИ, ЯК І БАГАТЬОХ ІНШИХ, ЛЕЖАТЬ У ДИТИНСТВІ. ЩОБ ПОЗБАВИТИ СВОЮ ДИТИНУ ВІД ТАКИХ ПРИКРИХ НЕПРИЄМНОСТЕЙ У МАЙБУТНЬОМУ, ПОЧИНАЙТЕ ПРЯМО ЗАРАЗ ВЧИТИСЯ ВИРОБЛЯТИ ВЛАСНУ ШКАЛУ СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ У ВСЬОМУ, ВКЛЮЧАЮЧИ НАВЧАННЯ. НІКОЛИ НЕ ПОРІВНЮЙТЕ УСПІХИ ДИТИНИ З УСПІХАМИ ІНШИХ ДІТЕЙ. ЦЕ ЛИШЕ ВИКЛИЧЕ ХВОРОБЛИВУ НЕВПЕВНЕНІСТЬ У ВЛАСНИХ СИЛАХ, ЯКА З ЧАСОМ БУДЕ ЛИШЕ ЗАКРІПЛЮВАТИСЯ.

У ПЛАНІ НАВЧАННЯ ТАКОЖ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ ПЕВНІ СКЛАДНОЩІ. У ПЕРШИЙ КЛАС ПРИХОДЯТЬ ДІТИ З РІЗНИМ РІВНЕМ ПІДГОТОВКИ, АЛЕ ВСЕ-ТАКИ ЯКИХОСЬ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ДЛЯ ВСТУПУ В ЗВИЧАЙНУ ШКОЛУ НЕ ПОТРІБНО. ДІТИ ВИВЧАЮТЬ БУКВИ І ЦИФРИ З НУЛЯ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ, ЩО БАГАТО ХТО ДО ЦЬОГО ЧАСУ НЕПОГАНО ЧИТАТИМЕ І ВМІТИМЕ РОЗВ'ЯЗУВАТИ ПРОСТІ ПРИКЛАДИ. СТАРТ ДРУГОКЛАСНИКА ВІДМІННИЙ ТИМ, ЩО ПРОГРАМА СПИРАЄТЬСЯ НА ПЕВНИЙ НЕОБХІДНИЙ РІВЕНЬ УМІНЬ І ЗНАНЬ, ЯКИМИ ДИТИНА ПОВИНЕН БУЛА ОВОЛОДІТИ ДО ЗАКІНЧЕННЯ ПЕРШОГО КЛАСУ. І ЯКЩО В МИНУЛОМУ РОЦІ ЯКАСЬ ТЕМА ОБІЙШЛА СТОРОНОЮ, ТОМУ ЩО ЇЇ НЕ ЗРОЗУМІЛИ, ПРОПУСТИЛИ, ПРОХВОРІЛИ, І ЦЕ НЕ СТАЛО ВЧАСНО ПОМІТНО, ТО ПРОБЛЕМА МОЖЕ ПРОЯВИТИСЯ НА ДРУГОМУ РОЦІ НАВЧАННЯ.

ЩОБ УНИКНУТИ ТАКОГО РОДУ СКЛАДНОЩІВ, БАТЬКАМ ДИТИНИ СЛІД УВАЖНО СТЕЖИТИ ЗА УСПІХАМИ, АНАЛІЗУВАТИ ОТРИМАНІ ОЦІНКИ, ПРОВОДИТИ РОБОТУ НАД ПОМИЛКАМИ ДО ТИХ ПІР, ПОКИ НЕ БУДЕ ОЧЕВИДНО, ЩО ДИТИНА НАСПРАВДІ РОЗІБРАЛАСЯ В ТЕМІ. НАВІТЬ ЯКЩО ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ДРУГОКЛАСНИК - АБСОЛЮТНО САМОСТІЙНИЙ, ЗДАТНИЙ ДО БЕЗКОНТРОЛЬНОГО НАВЧАННЯ, НЕ ВАРТО ЗАНАДТО «ОСЛАБЛЯТИ ПОВОДИ». ТРЕБА ВЕСЬ ЧАС ПЕРЕБУВАТИ ПОРУЧ І МОНІТОРИТИ ПРОЦЕС, ЩОБ ВЧАСНО ПРИЙТИ НА ДОПОМОГУ. У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ВЧИТЕЛІ ТА БАТЬКИ В ІДЕАЛІ ПОВИННІ НАВЧИТИ ДИТИНУ ВЧИТИСЯ САМОСТІЙНО, БУТИ ЗІБРАНОЮ, ПРАЦЬОВИТОЮ, ВІДПОВІДАЛЬНОЮ І АДЕКВАТНО ОЦІНЮВАТИ СВОЇ УСПІХИ.

Оскар Бренифье: 10 заповедей для родителей

Он произвёл революцию в детском воспитании и образовании

Оскар Бренифье – фигура мировой величины, доктор философии, автор нескольких десятков книг для детей и родителей, официальный эксперт ЮНЕСКО. Он произвёл революцию в детском воспитании и образовании, ведь он начал учить родителей не просто давать детям готовые ответы на любые, даже самые сложные и философские вопросы, а с малых лет развивать в них способность самим думать, анализировать, размышлять и находить ответы на все свои вопросы самостоятельно!

СИЛА РОДИТЕЛЬСКОГО СЛОВА
Мы не очень привыкли придавать значения сказанному вскользь. Ну, прикрикнули на расшумевшегося малыша: «До чего ты мне надоел!». Ну, пожурили маленького трусишку: «Как не стыдно бояться! Ты же большой мальчик!». Ну, одернули юного зануду: «Нечего умничать, слушайся, давай!» Малыш, вроде бы, и особого внимания на наши слова не обратил.
Мало кто понимает, что детский мозг буквально запрограммирован на то, чтобы ловить каждое сказанное родителем слово и воспринимать его как руководство к действию или, выражаясь профессиональным языком психологов, директиву. Не фиксируясь, казалось бы, сознанием, (ребенок не обратил внимания, не среагировал, забыл) директивы уходят в сферу бессознательного, исподволь формируя личность и определяя жизненный сценарий. Необъяснимые болезни, немотиврированная агрессия, беспричинная плохая успеваемость, — все это может оказаться следствием брошенных в раздражении и тут же, казалось, забытых и мамой, и малышом слов. Американские психологи Роберт и Мери Гулдинг выделили описали двенадцать основополагающих родительских директив. Остановимся лишь на тех, которые чаще всего проскальзывают в нашей речи и при этом сильнее всего трансформируют жизненный сценарий растущего человечка.

Не живи!
Как это выглядит: Казалось бы, такое могут сказать своему ребенку только опустившиеся маргиналы. Однако именно так «расшифровывает» ребенок наши сказанные в сердцах фразы: «как ты мне надоел», «наказанье ты мое», «уходи, не хочу тебя видеть!»

Как он это понимает: Ребенок понимает это абсолютно буквально: от меня одни неприятности, я надоел своим родителям, они не хотя меня видеть. Если бы меня не было, им было бы только лучше.
К чему это приводит: Что значит «не быть» малыш пока что еще не понимает, но его подсознание посылает четкий импульс на саморазрушение. Это может привести к:
— необъяснимым травмам
— тяжелым заболеваниям, чаще всего – аутоиммунным (аллергия, ревматизм и т.д.)
— снижению аппетита, потере веса
— вызывающему, агрессивному поведению
— тяге к рискованным играм
— немотивированным истерикам
Что с этим делать: проанализируйте, в каких ситуациях вы говорите подобные фразы и что конкретно вызывает ваше раздражение.
Именно это и скажите малышу:
«Я устала от твоей беготни. Давай придумаем какую-нибудь тихую игру» — вместо «как ты мне надоел»
«Я сейчас сердита, и мне неприятно с тобой разговаривать. Давай продолжим разговор, когда мы оба успокоимся» — вместо «видеть тебя не желаю»
«Я расстроена из-за того, что ты все время дерешься. Мне бывает очень стыдно перед другими мальчиками и их родителями» — вместо «наказанье мое».

Не чувствуй!
Как это выглядит: Бурные проявления детских эмоций мало предсказуемы и объяснимы, плохо поддаются контролю со стороны взрослых. Вероятно, именно поэтому первое желание любого родителя – пресечь эмоциональный взрыв. «Какой трусишка, прививки испугался!», «Нельзя говорить, что ты ненавидишь воспитательницу. Про взрослых так не говорят».
Как он это понимает: Малышу не под силу разделить проявление чувства и само чувство. И поэтому подобные замечания воспринимаются детским сознанием как однозначная директива: не чувствуй!
К чему это приводит: Ребенок не в состоянии перестать чувствовать то, что он чувствует. Но, боясь потерять родительское одобрение, он может научиться скрывать свои истинные чувства, в том числе, и от самого себя, загоняя их глубоко в подсознание. А это может привести к очень серьезным последствиям.
Запрет на физические ощущения (боль, усталость, голод) — мозг воспринимает как запрет принимать телесные сигналы о физическом дискомфорте, что может привести к нарушению работы иммунной системы малыша, тяжелым и трудно поддающимся лечению заболеваниям.
Запрет на страх
Приводит к утрате чувства самосохранения. Такие дети часто получают травмы, становятся жертвами несчастных случаев.
Невысказанные страхи деформируются в фобии и навязчивые состояния, что может привести к ночным кошмарам, тикам, заиканию и т.д.
Запрет на ненависть – запрещая ребенку проявлять негативные чувства по отношению к тому или иному человеку, мы не снимаем агрессию, а лишь переадресовываем ее.
Нельзя ненавидеть старших – ребенок проявляет агрессию по отношению к тем, кто младше.
Нельзя ненавидеть близких– ребенок проявляет агрессию по отношению к чужим.
Ненавидеть вообще нельзя – малыш направляет агрессию на самого себя, что проявляется
— в аутоиммунных заболеваниях
— вызывающе хулиганском поведении (ребенок как будто специально нарывается на наказание) и т.д.
Что с этим делать:
Помогите ребенку научиться проявлять свои чувства, оставаясь в цивилизованных рамках «Ты не обязан любить воспитательницу (бабушку, сестренку и т.д.), но должен быть вежливым по отношению к ней».
Предложите ему варианты решения проблемы: «Если ты боишься собак, давай будем ходить в садик не через парк, а мимо магазина».
Предупреждайте малыша, если ему предстоит испытать что-то неприятное: «Я помажу тебе коленку зеленкой. Будет довольно больно, но зато потом сразу станет легче. Если хочешь – можешь поплакать».

Не думай!
Как это выглядит: Спеша добиться от ребенка желаемого, мы нередко пресекаем его попытки разобраться в сути наших требований, отстоять свою точку зрения: «Твое дело не рассуждать, а слушаться!», «Хватит умничать! Делай дело!». «Много будешь знать – скоро состаришься!» «Любопытной Варваре на базаре нос оторвали» — шутливо охлаждаем мы пыл маленького почемучки, устав от шквала его бесконечных и не всегда удобных для нас вопросов. «Забудь! Не думай об этом!» — говорим мы, когда хотим отвлечь от печальных мыслей загрустившего малыша.
Как он это понимает: С точки зрения ребенка, такие высказывания являются безуслонвой директивой: если хочешь, чтобы тебя любили и одобряли родители — не думай!

К чему это приводит: Безусловно, самое ожидаемое последствие такой директивы – это отсутствие любознательности, интереса к учебе. У таких детей занижена самооценка, они робки, не уверены в результатах своего умственного труда

Однако эта директива может привести и к иным, гораздо более серьезным последствиям.

Твое дело не рассуждать, а слушаться

Малыш не учится принимать решения и нести ответственность за их последствия.

Ребенок склонен к импульсивным, необдуманным поступкам

Такие дети часто становятся жертвами насильников, в переходном возрасте нередко попадают в тоталитарные секты и агрессивные подростковые группировки.

Много будешь знать – скоро состаришься
Ребенок начинает избегать знаний, поскольку они делают его более взрослым и независимым. А родители ясно дают ему понять: мы не хотим тебе рассказывать об этом, потому что не хотим, чтобы ты вырастал.

Забудь об этом
Забыть – значит увести проблему из сферы сознательного, то есть, отказаться от возможности справиться с ней. Давая малышу такую директиву, мы приучаем его избегать травмирующих ситуаций, делать вид, что их не существует.

Что с этим делать?
Даже если вы уверены в своей правоте, дайте ребенку высказать свою точку зрения.
Если есть такая возможность, старайтесь дать ему возможность воплотить в жизнь свое решение проблемы: «Сейчас мы торопимся, так что давай сделаем так, как предлагаю я, а когда у нас будет время, попробуем поступить по-твоему. Возможно, это будет не хуже».
Всегда давайте малышу четкие и честные ответы на его вопросы. Если ему будет что-то непонятно, он обязательно даст вам это понять.
Если ребенка что-то тревожит, если он пережил стресс или столкнулся с серьезной проблемой, всегда старайтесь помочь ему решить ее. Если в данный момент вы не видите выхода из создавшегося положения, объясните это малышу: «Пока я не знаю, как нам быть, но мы с тобой подумаем, и обязательно решим, что делать».

Хибні переконання, що заважають нормальному здоровому розвитку психіки дитини та батьків

Ангелова С.О.

Вся цілеспрямована діяльність людини відштовхується від певних принципів, тобто вихідних положень. Принципи формуються відповідно світоголядних переконань, як саме треба жити. У вихованні дітей ми також маємо свої переконання, де-яки з них є хибними., ускладнюють взаємодію та обтяжують спілкування з дітьми.

Хибні переконання стосуються поведінки, емоцій, заборон, принципів виховання. Вони існують у батьків щодо себе та щодо дітей.Основою їх є негнучкість мислення та надмірна орієнтація на ідеали, нехтування природними закономірностями психіки дітей. Надалі ми проаналізуємо життєві ситуації, проаналізуємо проблеми, що виникли, позиції батьків, переживання та думки дітей, можливі негативні наслідки. Детально розглянемо, як можна зарадити подібним негараздам.

Наше завдання дати аналіз та методичні рекомендації батькам.

Ситуація 1. „Моя дитина повинна бути найкращою!”

На батьківських зборах у другому класі мати скаржиться на доньку: „Вона отримує не більше 7- 8 балів, часто не записує уроки, вчора я подивилась її щоденник та півгодини плакала, я у розпачі!”

Цілком природно, що мати хоче покращити успішність своєї дитини та переймається тим, як вплинути на неї. Проте привчання другокласниці до порядку та навчальної дисципліни є пересічною, робочою проблемою. Тому тривожить той факт, що мати сприймає її як дуже велику невдачу. Розпач матері від добрих, але не відмінних оцінок вказує на те, що матері хотілося б бачити дитину найуспішнішою.

Можлива позиція матері полягає у переконаннях: „Моя дитина повинна бути ідеальною, моя дитина повинна бути кращою серед інших”.
Дитина в таких умовах, починає думати: „Я маю старатися, бо буду гірше за всіх”, „Мама любить мене лише тоді, коли я найкраща серед інших дітей” „я повинна стати кращою!”

У випадках, коли не вдається бути найкращою з’являються думки: „Я не варта любові батьків.” „Я погана, негідна” „Я гірша за всіх”
Серед упереджень є такі, що стосуються особистості дитини та батьків є надмірне прагнення до ідеалу. Ідеали існують, щоб давати нам орієнтири, спрямовувати наш рух вперед. Разом з тим, важливо пам'ятати, що ідеал наче обрій – по суті є недосяжним, коли ми до нього наближаємся він віддаляється. Це дуже стомлює та виснажує фізично. Для психіки подібні намагання закінчуються формуванням особистості, яка постійно незадоволена собою та ставить перед собою недосяжні цілі. Отже не варто перейматися тим, що ти не фінішуєш на обрії.

Орієнтація на ідеал може викликати своєрідне відношення до недоліків. Помічаючи їх у собі, людина починає вдаватися до неконструктивних засобів психологічного захисту. Одним з таких засобів є, так зване, заперечення. Людина сама собі говорить, що в неї все гаразд, вона найкраща, бо не має сили повірити в існування будь-яких вад свого характеру. Повірити в свої вади - означає зруйнувати власний ідеальний образ.

Протилежна крайність виникає тоді, коли людина починає жорстоко каратися через найменьши промахи та помилки, через зауваження своєї недосконалості. Може сформуватися негативне уявлення про себе. Тоді всі недоліки перебільшуватимуться та вважатимуться основними рисами характеру.

Велика прірва між домаганнями та отриманим результатом завжди негативно впливатиме на емоційне самопочуття людини як дорослої так і маленької. Концентрація уваги на недосяжному ідеалі є неконструктивним та шкідливим психичним механізмом.

Кожен з батьків хоче пишатися своєю дитиною, але вимагати від дитини постійно випереджувати однолітків, означає формувати в неї погляд на життя, як на постійні перегони.

Рекомендації батькам :

Проанализуйте всі якості та здібності дитини

Згадайте про вікові обмеження, наприклад молодшим школярам бракує довільністі, самоконтролю, стриманности їх треба розвивати.

Зауважте, які якості та вміння дитині необхідно набути. Знайдіть іі ресурси, тобто за рахунок чого ви можете компенсувати недоліки.

Приклад компенсації.

Ви хочете привчити дитину записувати домашні завдання. Це буде вимагати від неї довільної уваги тому, коли займаетесь використовуєте властиве дітям, промовляння до себе, (т.з. егоцетрованне мовлення), перетворюючи його у самоінструкцію ввечері: ”Завтра мені треба записати завдання в щоденник”, вранці повторуюте:”вдень мені треба записати уроки у щоденник”. Поступово дитина привчиться і самоінструкція стане звичкою.

Ситуація 2. „Чим більше критики –тим краще”

Для анализу наводимо сумну сповідь 12 річної дівчинки, яка звернулася на консультацію до психолога:

„Річ у тім, що мої батьки до мене дуже несправедливі. Вони лають мене практично за все щоранку я вислуховую скандал. Про оцінки неможливо розповісти правдиво. Якщо я отримую 10, батько кричить на мене, каже, чому не 12 і що 10 - це не оцінка, щоб радіти (навчаюся я досить погано, у чверті є три посередніх оцінки), але я стараюся вчитися краще, проте коли отримую 12 батько знову незадоволений і лається, що я радію випадковому успіху, а він має бути постійним. У домі постійно скандали: батько репетує, мама мене захищає, хоча зі мною не згодна. Відповідно батько кричить на маму, а потім всі дружно мене лають, яка я дурепа і що вони через мене постійно сваряться та взагалі від мене самі біди. Останнім часом, лайки перетворюються у повсякденну звичку. Приходить думка про самогубство - не можу цього зробити, бо уявляю, що з мамою буде.... ну й що мені робити?... я справді потребую у вашої допомоги... Скажіть будь ласка свою думку... Я думаю, справді чи я така нікчема чи може ні...”

Можлива позиція батька міститься у таких переконаннях та бажаннях: ” Я намагаюсь виховати свою доньку якнайкраще, щоб вона була успішною у житті. Я думаю, що зараз для неї головною справою є навчання. Я відчуваю себе впевненим компетентним батьком, коли донька досягає успіхів, отримує найкращі оцінки. Я повинен постійно наставляти її та вказути на помилки”, „Хвалити шкідливо, бо перестане старатися.”

Звідки виникає це незадоволення, чому зосередження уваги відбувається лише на недоліках? Подібне явище можливо, через те що батько хоче бачити свою дитину найкращою серед інших, відмінницею. Кожного разу, якщо донька не приносить відмінну оцінку батько відчуває, що його бажання не здійснюється та почуває себе нещасливим, обуреним. Вочевидь для власної самооцінки батька необхідно бути найкращим серед батьків. Коли донька перемагає, коли вона краща за всіх, то й батько краще всіх. Батько хоче почувати себе справним вихователем, який спромігся великих результатів у вихованні доньки. Його самосвідомість зосереджена на образі Успішного Батька. Коли дитина своєю поведінкою, своїми результатами руйнує цей образ, батько втрачає себе у цій ролі. Це викликає дискомфорт, бо на символічному рівні підсвідомості сприймається як загроза існуванню.

Якими в цій ситуації є преживання дитини? Дівчинка почуває себе винною у сварках батьків, у неї виникає враження, що вона єдина причина негараздів у сім’ї „взагалі від мене самі біди”. У розповіді вона вдається до негативних узагальнень „Завжди лають”,”Щоранку скандал” „Постійно сварки”, „Постійно лаються”. Негативні узагальнення є ознакою розвитку депресивних тенденцій. Як наслідок у дівчинки з’являється вкрай негативне ставлення до себе або як кажуть негативна я-концепція - „я нікчема”, подібне самовідчуття природно позбавляє бажання жити - „приходить думка про самогубство”, Таким чином бачимо, що концентрація уваги виключно на недоліках, яка властива батькові у спілкуванні з донькою, формує у дівчинки негативне сприйняття власного життя.

Батько незадоволений посередніми оцінками. Він вважає, що успіх має бути постійним, поодинокі перемоги його не радують. Орієнтація на постійний успіх є позицією, яка заважає зосередитись на мінливих перемогах. Маленькі перемоги є непостійними, вони не втішають, тому не мають цінності. Проте саме надання важливого статусу пересічним успіхам, дозволяє створити атмосферу успішності, викликає впевненість в собі та стимулює людину на розв’язання більш складних задач.

Часто помилково батьки вважають схвалення засобом розбещення, а для стимуляції активності використовують дорікання. З точки зору психології таке є помилкою. Як відомо з психології успіху, прагненя до чогось (мотив досягнення) зараджує успішності, а прагнення уникнути (мотив уникання) заважає наближенню до перемоги. Коли для стимуляції активності дитини батьки застосовують лише дорікання, вони можуть сильнійше активізувати дитину, проте активність виникає через прагнення уникнути емоційного дискомфорту, створенного дорослими.

Якщо батьки та вихователі постійно роблять зауваження дитині, виправляючи та наставляючи, вони концентрують увагу на всіх помилках дитини, таким чином виникає підгрунтя для сприйняття себе як людини невмілої, невдахи з безліччю вад, чи як каже психологія формується негативна Я-концепція.

Протилежна стратегія зауваження позитивних результатів допомагає активізувати ресурси особистості. Дитина набуває позитивний досвід та навчається бути успішною, коли знає за рахунок, яких зусиль та якостей здійснилось досягнення. На це і треба звертати увагу батькам та педагогам.

Рекомендації батькам:

Сконцентруйте увагу дитини на її досягненнях.

Зауважте, яким чином, якими діями дитина досягла бажаного результату.

Згадайте, які позитивні засоби заохочення Ви вже використовували, які можете використати.

Використовуйте для стимулювання активності дитини схвалення, подяки. Тоді дитина не буде уникати чогось, а прагнетиме приємних переживань та емоцій.

Уникайте у своєму мовленні негативних установок.

Переформулюйте негативні висловлювання у позитивні.

Приклади переформулювання

Негативні висловлювання Позитивні висловлювання

Сильні люди не плачуть Треба поплакати - стане легше

Ти такий ледащий, брехливий, некрасивий-(негативні риси), як твій тато(мама, дідусь, баба) Ти розумний, сильний, привабливий (тобто-позитивні якост)і, як твій тато (мама, дідусь, баба)

Дурненька ти моя Ти розумна

Це справа не твого розуму Твоя думка нам цікава

Ти завжди це робиш гірше за всіх Кожен може помилитися, спробуй ще раз

Ти завжди брудний Ти вмієш бути чистим

Все добрее колись скінчується У нашому житті безмежно радості

Ти нічого не вдієш Багато залежить від тебе

Ти поганий Ти мій любимий

Ситуація 3. „Я повинна бути ідеальною”

„Ніколи не думала, що виховання дітей буде для мене такою важкою справою, інколи здається більше не має сили. Вночі я плачу. Хоча б здавалося мені нема на що нарікати у мене дуже слухняні та чемні діти. Я сама стараюся бути для них прикладом, дотримуюсь режиму, ніколи не підвищую голос. Навіть, коли вони мене дратують я намагаюся стримуватися та не подавати виду. Іноді у середині все бурлить від гніву, проте я зовні завжди спокійна, це мені вдається з великими труднощами, потім болить голова...”

Часто батько чи мати починають сповідувати принцип ідеальної поведінки. Можлива позиція батьків полягає у сповідуванні переконання: „Я можу вимагати від дитини чогось лише тоді, коли сама (сам ) буду ідеальною людиною.” „Я повина показувати своїй дитині лише зразковий приклад.”

Кожна донька прагне бути як мати, а кожен син бути як тато. Коли батькі приховують свої слабкості, дитина, що усвідомлює свої вади, сумнівається: „Чи зможу я стати такою гарною як мати, як батько?”

Дитина, яка змалечку відчуває та розуміє, що таке добре та, що таке погано, почувається особливо недосконалою поруч з батьками, які являють собою бездоганність.

Тактика стримування негативних емоцій має свої „підводні рифи”. Людина влаштована так, що на свідомому рівні приховати свої переживання можна, проте підсвідомо у виразі обличчя, у погляді, в інтонації неодмінно прорветься прихована емоція. Тоді дитина отримує неоднозначне послання і розгублюється. Вона відчуває, що мати чи батько незадоволені та гніваються.

Стримування емоцій дається завжди важко, вимагає витрат енергії, як наслідок виникає головний біль. В таких випадках можуть спостерігатися різноманітні соматичні розлади. За умов орієнтації на ідеальну поведінку і в батьків, і в дитини наростає нервове виснаження. Батьки стомлються через постійні надзусилля бути взірцевими, адже це справді важко. У них з’являється гостре почуття провини, коли вони роблять, щось негарне, що дуже виснажує. Діти несвідомо засвоюють бездоганно ідеальні образи батьків. Вони переймаються необхідністю бути постійно взірцевими, що також сприяє розвитку неврозу виснаження. Таким чином закладається основа розвитку особистості, яка постійно перебуває у стані незадоволення собою та жорстко карається через найменші невдачі.

Батьками, які зосередженні на відтворенні ідеальної поведінки, а не на процесі взаємодії з дитиною, перетворюють виховання на демонстрацію взірця. Згадаємо, що Ідеал за своєю сутністю є штучне утворення. Коли дорослі намагаются бути постійно ідеальними, їхня поведінка стає штучною. Вони не здатні поводитсь природньо відповідно до умов, не проявляють щирих та відповідних до ситуації емоцій, не живуть, а зображають ідеал.

Повсякчасно дитина спілкується не з реальними татом і мамою, а з тими масками, котрі батьки на себе вдягають. За таких умов дитина лишається зразка щирого та адекватного реагування на події, що викликає розвиток емоційної холодності, проблеми у стосунках з оточуючими.

Рекомендації батькам.

Продумайте та запишить, яки риси вашого характеру та характеру інших людей вам не подобаються.

Спробуйту переформулювати ці риси із вад в чесноти, отже у психіці не має нічого поганого, є лиш міра прояву певною риси.

Негативний прояв риси Позитивний прояв риси

Боязкість Обережність

Нерішучисть Поміркованність

Агресивність Вміння долати перешкоди

Істеричність Емоциональність

Скупість, жадібність Економність

Примітка: Деякі якості помилково вважаються рисами характеру.

Рисами характеру вважаються підступність, злобність. Насправді вони є моральною оцінкою вчинків. В основі таких проявів лежать складні психологічні комплекси, тобто внутрішні особистісні утворення. Психичні комплекси спричиняють негармонійне існування людини, обтяжене тривогою та жахами.

Ситуація 4. „Треба лякати жахливим майбутнім”

Щоб позбутися поганих звичок, нестаранності у навчанні, та інших негативних проявів поведінки батьки вдаються до певного роду залякування. Вони впевнені, що таким чином можна викорінити негаразди. Через те, багато хто з батьків та вихователів залякує майбутніми неприємностями, постійно розказуючи про жахливі наслідки набажанної поведінки та шкідливих звичок.Часто діти вислуховують від батьків такі фрази:

„Будеш погано вчитися - залишешся без фаху, не зможеш заробляти, станеш бомжем”.

„Будеш їсти багато солодощів - зуби всі почорніють та випадуть.”

„Не будеш ділитися - з тобою ніхто не буде дружити”

„Не будеш розвивати силу волі - станеш пиячити”

Можлива позиція батьків полягає у такому переконанні: „Діти ще зовсім не уявляють які наслідки може мати їхня хибна поведінка та погані звички, я переймаюся їх долею та турбуюсь за майбутнє, треба їх попередити, треба розказати їм що загрожує, чого треба боятися”.

У випадку, коли дитина стикається з неможливістю одразу позбутися згубної поведінки, через недосконалість вольової саморегуляції чи обмеженність ресурсів, дитяче прямолінійне мислення одразу створює асоціацію: „Я не можу цього позбутися значить у мене попереду жахливі неприємності”.

Жахливе майбутнє є сильним стресогенним чинником для особистості. Як зауважив В. О. Сухомлинський „Людина не може жити, коли у неї попереду не має нічого світлого”

Всі залякування насправді - це власні жахи батьків, часом приховані. Головна шкода виникає через те, що ці жахи відволікають увагу батьків від об’єктивних негаразів і вад, яким можна було б зарадити. Наприклад замість того, щоб визнати, що у дитини складнощі з оволодінням математикою та попрацювати над розвитком її математичних здібностей батьки вдаются до залякування, намагаючись таким чином простимулювати своє чадо до навчання.

Рекомендації для батьків.

Уникайте змалювання негативного майбутнього.

Покажить радісні та щасливі перспективи наслідків бажанної поведінки.

Не допускайте установки на негативне мабутнє.

Висловлюйте устнановки на позитив.

Запевняйте дитину в тому, що вона спроможна бути успішною.

Зауважте що дитина вміє.

Зауважте чого має позбутися.

Продумайте що заважає ваший дитині позбутися небажанної поведінки

Проанализуйте, які ресурси, тобто сильні риси має Ваша дитина.

Намагайтеся вправляти дитину у бажанній поведінці, зайвий раз не провокуйте на погані вчинки.

Приклади зміни перспективи

Жахливе майбутнє Світле майбутнє

„Будеш погано вчитися - залишешся без фаху, не зможеш заробляти, станеш бомжем” "Будеш гарно вчитися – отримаєшь престижний фах та цікаву роботу, зможеш заробляти”

"Будеш їсти багато солодощів - зуби всі почорніють та випадуть" "Будеш утримуватись від солодощів - зуби будуть міцними та білими"

„Не будеш розвивати силу волі - станеш пиячити” „Будешь розвивати силу волі –досягнешь успіху”

„Не будеш ділитися - з тобою ніхто не буде дружити” "Будеш ділитися - з тобою будуть дружити”

Приклади пероформулювання установок на позитив

Негативні установки Позитивні установки

Бог тебе покарає Бог тебе любить

Не їж багато потовстішаешь, тебе не будуть любити Їж на здоров’я, ти можеш відчути міру

Не вір нікому, обмануть Обирай собі друзів

З тобою ніхто не буде приятелювати Як ти ставишся до людей, так і люди до тебе

От будеш все життя бідкатися Твоя доля- в твоїх руках

Не будешь слухатись-захворієш Ти можеш зберігти сама своє здоров’я

Яблуко від яблоні недалеко впало Що посієш-те пожнеш

Будеш букою-залишишся одна Ти можеш спілкуватися з дітьми

Як не спровокувати дитину (приклади)

Ви хочете, щоб дитина припинила надмірно їсти солодощі не купуйте цукерок, печива, мармеладів та іншого

Хочете, щоб перестала брехати не лякайте карами

Хочете, щоб не лінилася не відміняйте доручень, допамагайте, нагадуйте про те, що треба робити

Ситуація 5. Я повина пожертвувати для дітей всім у моєму житті.

«…мама вимагала від мене в усьому слухатися - "Я тебе ростила, багатьом задля тебе пожертвувала, і ти зобов'язана компенсувати це".Начебто діти - це відсоток в банку! Мою незалежність вона дуже жорстоко карала. В результаті була серія нервових зривів… Тому я не виношу свою маму і не бажаю жити з нею під одним дахом. Навіть бачитися - не хочу..»

”Я заради неї пожертвувала кар’єрою, а вона не робить старанно уроки!”. «Я весь час присвячую вихованню та плеканню дитини, а вона не може бути організованою».

Можливі переживання та думки: „Якщо я знехтувала собою, я маю право на вдячність, я маю право на пошану.Всі, для кого я жертвувала собою, повинні слухатися мене. Коли я не отримую бажанної шані, слухнянності, вдячності я відчуваю образу, я відчуваю, що мене не люблять”

Можливі переживання та думки дитини : „Я повинна бути вдячною, якщо я буду робити щось по-своєму, я буду поганою, невдячною, буду почувати себе винною. Коли я роблю щось не те, я бачу, як гнівається та страждає мати”.

В такий ситуації дитина страждає тоді, коли отримує неадекватнний емоційний відгук. Наприклад, їй важко збагнути, чому мати чи вчителька так ображається та гнівається через розтріпаний щоденник та незаписані завдання. Адже дитина просто забула, загралася, відволіклася, і ні в якому разі не хотіла нікого скривдити.
Коли батьки жертвують своїм розвитком, згодом діти починають гостро відчувати соціальну недолугість батьків, яким нема чим гордитися. Стаючи дорослими діти відчуждаються від батьків, яки навпаки у похилому віці більш потребують близкості. Таким чином, викликаючи почуття провини в дітей, батьки наражаються на самотність у майбутньому.

Батькі перекладають відповідальність за нереалізованність власного життя на дитину. Це також викликає у дітей почутття провини та веде до відчуження дитини від батьків.

Подібна позиція вихователів, батьків, по-перше значно обмежує ресурси для розвитку їхньої особистості, а по-друге викликає у них стигмацію власної ролі, тобто викликає почуття священої жертви, на підсвідомому рівні накопичуються смуток, агресія, туга за нереалізованими потребами, що рано чи пізно виллється у неадекватні емоційні реакції у стосунках із дитиною. Людина, яка принесла велику жертву (а нехтування собою є чималою жертвою) підсвідомо вимагає від оточуючих компенсацію у вигляді безмежної вдячності та відчуває образу, не отримуючи її від тих, заради кого було перебудоване життя.
В нашій культурі ідеал матері передбачає жертовність, як чесноту. Тому до пожертвування всім заради дитини схильні переважно жінки, що власним життям намагаються втілити культурний ідеал жертовної матері.

Багато матерів схильні почуватися жертвами. Деякі з них у цій ролі ще від народження дитини — якщо справді довелося відмовитися від навчання, кар’єри тощо. Проте часто це не більше ніж гарна легенда для оточення, в яку згодом жінка сама починає вірити. Навіть ті, хто не почувався жертвою, коли дитина була малою, починають переосмислювати пройдений шлях. І тоді може почати здаватися, що цілий період життя прожитий даремно. Мати може відчути себе обманутою і скривдженою. Не має значення, наскільки активно вона грає роль жертви. Досить носити ці відчуття в душі, а негативні емоції все одно прорвуться назовні — у виразі обличчя, інтонації, зайвому зітханні... Дитина не може бути щасливою і психічно здоровою, якщо мати постійним німим докором тяжіє над її існуванням. Дитина відчуває сильні негативні почуття та буде намагатися певним чином віддалитися від матері.

Рекомендації для батьків.

Проаналізуйте, як змінилося Ваше життя з появою дитини.

Зауважте, що Ви втрачаєте, та що знаходите, виховуючи дитину.

Уявить яким Ви б хотіли бачити Ваше життя з дитиною.

Післямова.

В цьому повідомленні ми виокремили та розглянули декілька, найбільш поширенних, на нашу думку, упереджень виховання. Хибні установки у вихователів негативно впливають на психічне самопочуття дітей та дорослих, обтяжують розвиток, створюють перед умови для виникнення психічних негараздів, ускладнюють соціальну адаптацію.

Проте хочеться зауважити, що найбільш поширенним упередженнм є відношення до дитини як до об’єкту виховної дії. На нашу думку, найбільш здоровою є установка не на «виховання дитини» а на «життя з дитиною».

10 СПОСОБОВ ДОБИТЬСЯ ПОСЛУШАНИЯ
Даже самые спокойные детки иногда поражают родителей сменой своего настроения. В один момент из милых ангелочков они способны превратиться в противных чертят. Когда они в этом обличии, вам кажется, что добиться от них послушания невозможно. Но не опускайте руки, у нас для вас даже не один, а целых 10 способов добиться послушания!

Как добиться послушания ребенка?

Способ 1. Правила поведения.
Ребенок по сто раз на дню слышит слово «нет», но никто ни единого раза не объяснил ему, почему. Со временем ему кажется, что это просто прихоть родителей, а когда их нет рядом, все позволено. Главное, не попасться. Определите 10 основных правил поведения ребенка. Объясните, почему так делать нельзя и удостоверьтесь, что он понял — почему. Теперь каждое ваше «нет» будет иметь влияние на ребенка.

Способ 2. Напоминайте.
Уже с десятимесячного возраста ребенок может понять, что хотят от него родители и что он должен сделать. Но детская память так кратковременна, а воля так слаба, что он просто не может удержаться и не сделать запретное. Ребенку дошкольного возраста нужно постоянно напоминать, что ему можно делать, а что нельзя.

Способ 3. Объясняйте.
Легче отмахнуться от ребенка, сказав: «Не трогай плиту». Но только вы отвернетесь, как он обязательно это сделает. Эффективнее будет, если вы объясните почему, собственно, нельзя этого делать. Скажите ребенку, что плита горячая, и он может обжечься и ему будет очень больно.

Способ 4. Твердость.
Если ребенок не слушается, вы ругаете его, а потом вам становится его жаль. Вот вы уже бежите его успокаивать и просить прощения. Или сначала не разрешали что-то, а когда он закатил истерику, сдались. Будьте уверены, в следующий раз он будет капризничать, пока снова не добьется своего. Дети очень хорошо чувствуют наши сомнения и колебания. Поэтому, отказывая, не улыбайтесь и не смотрите на малыша снисходительно. В вашем взгляде он прочитает: «Я бы очень хотела разрешить, но сейчас говорю тебе нет».

Способ 5. Смотрите в глаза.
Малыш залетает в дом, не сняв обуви, а вы кричите ему вдогонку: «Сними ботинки!». А он в ответ делает вид, что вообще не услышал. Или услышал, но очень быстро забыл. Когда вы ему что-то запрещаете, сядьте рядышком, посмотрите в глаза. Убедитесь, что он слушает и понимает, а потом озвучьте свою просьбу. Это заострит его внимание и поможет запомнить, что от него требуют.

Способ 6. Считайте до десяти.
Он подойдет для детей старше двух лет. Когда ребенок вовсе разбушевался и стал неконтролируемым, не спешите его наказывать. Дайте ему возможность самому остановиться. Предупредите, что вы будете считать до десяти: если он не перестанет, вы его накажете.

Способ 7. Тайм-аут.
Недаром еще наши бабушки ставили своих детей в угол. И это простое наказание становилось для наших родителей мукой. А все потому, что они оставались одни, без игрушек и развлечений. А это очень скучно. Посадите ребенка на стул в углу. Объясните малышу, что это вынужденная мера, так он сможет успокоиться, и снова нормально себя вести. Так вы учите ребенка контролировать свои эмоции и поведение.

Способ 8. Право выбора.
Ребенок не должен чувствовать себя куклой, которая бездумно делает то, что ему говорят. От этого ему становится скучно, и он начинает капризничать. Собираясь в детский сад, спросите у малыша, что он хочет одеть. Важно дать ему два варианта, из которых он сможет самостоятельно выбрать. Вопрос: «Что ты хочешь сегодня одеть?» приведет к тому, что ваш ребенок потребует летнее платье зимой и закатит истерику, если оно так и останется в шкафу.

Способ 9. Режим дня.
Именно режим сделает вашу жизнь легче, а ребенка спокойнее. Он запомнит, что и когда нужно делать. Тогда укладывание спать не будет вызывать стойкое нежелание бросать игру.

Способ 10. Похвала.
Хвалите ребенка за правильные поступки, за попытку вести себя хорошо. Тогда ему захочется снова и снова видеть вашу радость, а для этого быть послушным.

Как бы сложно ни было воспитывать ребенка, запаситесь терпением и будьте последовательны. У вас все получится!

Шановні батьки!

Не залишайте дітей без нагляду!

Виховуйте у дітей навички безпечної поведінки, демонструючи на власному прикладі обережність у поводженні з вогнем, газом, водою, побутовою хімією, ліками. Знайдіть декілька хвилин на відверту розмову з дітьми, дайте їм чіткі рекомендації, як діяти у тій чи іншій ситуації.

Пам'ятайте, життя наших дітей залежить тільки від нас самих!

Завтра батьківські збори поговормо про те, як

допомогти дитині у навчанні.

Що було на зборах Ви можете

прочитати тут

Грустная реальность

10 ВЕЩЕЙ, КОТОРЫЕ ДЕТИ БУДУТ ПОМНИТЬ ВСЕГДА!

Жизнь человека состоит из миллионов воспоминаний детства, полученных в окружении семьи, друзей и просто разных людей, даже порой незнакомых. Да, далеко не все воспоминания вызывают улыбку, но все же среди них есть удивительно счастливые моменты, о которых мы будем помнить всегда. И если мы хотим, чтобы и у наших детей в будущем были такие воспоминания, то нам нужно делать не так уж и много:

1. Читать им. Да, это красиво уже само по себе, но в чтении ребенку есть и своя магия. Книги создают мир, частью которого становится каждый читающий. Поэтому не важно, сколько лет ребенку, нужно читать ему, читать вместе с ним, просто читать…

2. Слушать их. В современном сумасшедшем мире так легко сказать: «Подожди секунду, мне некогда!», а реальность такова, что ничего не изменится ни через секунду, ни даже через минуту, и ребенок так и остается без желаемого внимания. А когда мы вроде бы готовы выслушать, то ребенок уже или перехотел рассказывать или даже забыл, что хотел сказать. Дети просто хотят поделиться с родителями какими-то своими моментами. Да, для взрослых это все кажется неважным и ненужным, но для малышей это является приоритетным! Поэтому, прежде чем сказать ребенку подождать секунду, нужно подумать о том, что телефон, компьютер, социальные сети и телевизор не обидятся, не получат душевные травмы и ничего не забудут. А дети – да.

3. Обнимать их. Неважно, маленькие мы или большие, но мы все нуждаемся в объятиях. Каждый ребенок индивидуален, кто-то хочет быть затисканным, кому-то одного объятия будет более чем достаточно, нужно просто обратить внимание на их потребности и не отказывать детям в них. Только не нужно спрашивать, обнять или нет! Скажите: «Я хочу тебя обнять!» и обнимайте. Объятия это символ не только любви, но еще и уверенности, защиты и просто счастья.

4. Создавать семейные традиции. Например, устраивать раз в неделю ночь или вечер кино, когда вся семья, вооружившись попкорном, смотрит вместе фильм. И поверьте, это не будет просто просмотром фильма, когда речь идет о традиции!

5. Делить трапезу. Время летит быстро, готовка занимает много времени, а работа съедает все остальное. В силу разных графиков и просто желаний членов семьи, оказаться всем сразу за одним столом становится очень сложно. В результате дети перекусывают хлопьями, хот-догами, мороженым и т.д. Но даже не это самое страшное! Важно то, что отсутствие совместных трапез самым негативным образом сказывается на отношениях в семье, на доверительности и теплоте. Поэтому нужно выбрать хотя бы один прием пищи, будь то завтрак, обед или ужин, и всегда проводить его всем вместе, без вариантов.

6. Говорить им, что они самые любимые на свете. Детям так важно знать и помнить, что для своих родителей они избранные.

7. Праздновать! Опять же, все дети разные и достижения у них разные. Кто-то в 5 лет читает лучше, чем кто-то в 10 лет. Кто-то успешен в спорте, а у кого-то просто аллергия на мяч. Кто-то лучший ученик в классе, а кто-то занимается с репетиторами. Но у каждого ребенка есть что-то, что удается ему хорошо, и чем бы это ни было, родители должны это поддерживать и праздновать все достижения!

8. Играть вместе. Все дети любят играть, но взрослым эти забавы обычно кажутся неинтересными. Но нужно просто найти то, что будет приносить удовольствие всей семье - настольные игры, походы, рыбалка, отдых на природе, игровые виды спорта, езда на велосипеде, чтение, просмотр фильмов, любая деятельность, которая обеспечит веселое времяпровождение и объединит всех, создавая воспоминания, которые дети никогда не забудут.

9. Помнить о своих обещаниях. Да, мы столько всего обещаем и так часто забываем это сделать… А жизнь детей состоит из моментов, и эти ситуации становятся очень болезненными для них… Поэтому все те мероприятия, которые исключительно важны для ребенка - собрания, дни рождения, репетиции, конкурсы, спортивные соревнования, конференции, не должны быть забыты родителями никогда! И для детей станет самым важным именно тот факт, что о нем помнят, не забыли…

10. Любить их. Любовь порождает любовь. Но мало просто сказать ребенку, что вы его любите и потом продолжить его игнорировать, пренебрегать его желаниями и рассказами, отмахиваться от просьб. Любовь нужно показывать. Потому что только любовь порождает любовь.

Початкова школа - це круто !

Досягнення

Для вас, батьки